Рус Укр Eng

М.М. Безхутрий,
мистецтвознавець

Сергій Омелянович Луньов

Його розуміння життєвого покликання, відданість мистецтву, працьовитість, завдяки яким він став одним із самобутніх українських радянських художників, можуть бути повчальними.

Сергій Омелянович Луньов народився 5 листопада 1909 року в селі Окня на Сумщині в родині вчителя. Перші уроки мистецької грамоти дав йому Н.Х. Онацький – художник з тонким колористичним чуттям, який у звичайному, буденному мотиві намагався знайти і виявити прекрасне, поетичне. В Н.Х. Онацького Луньов одержав таку підготовку, завдяки якій у 1929 році зміг успішно скласти екзамени в Харківський художній інститут, прав-да, із-за відсутності загальної середньої освіти його було зараховано на другий курс технікуму, де він вчився у О.О. Кокеля і М.М. Щеглова.

Після закінчення технікуму, з 1932 по 1957 рік С.О. Луньов служив у прикордонних військах і цілком віддатися мистецтву, зрозуміло, не міг. Однак потяг до живопису в нього був такий непереборний, що він використовував кожну вільну хвилину для улюбленої справи. І наслідки не забарилися.

У 1938 році С.О. Луньов вперше взяв участь в обласній художній виставці. Після війни він стає активним учасником не лише обласних, але й республіканських мистецьких звітів, а також експонується на всесоюзних художніх виставках. Його роботи все більш виділяються серед інших і привертають до себе увагу.

Спочатку поодинокі пейзажі С.О. Луньова здавались пробами сил художника. Широко, колоритно написаним, іноді безпосереднім, їм, однак, бракувало внутрішньої глибини. Автор ніби залишався під враженням юності, коли він був заворожений колористичними шуканнями свого першого вчителя.

Але з часом, як тільки йому вдавалося самостійно глибше пізнавати дійсність, досконаліше вивчити красу й велич улюбленої рідної природи, С.О. Луньов серйознішав, мужнів і викристалізувався в самобутнього художника. Кращі роботи 50-х характеризують його як зрілого митця. Одного з найпроникливіших наших майстрів акварельного пейзажу.

До кращих робіт С.О. Луньова належать пейзажі Харківщини. Найбільш вдається йому те, що він ясно бачить гострим зором, глибоко відчуває тонким чуттям і вірно осмислює розумом художника-громадянина. Мотиви його робіт зовсім безпретензійні. Це околиці міста, сад ім. Шевченка, морозний день, вечірні вогні, Лісопарк, Донець, дорога на Жихор.

Останній мотив особливо захоплює художника. І не випадково. Не вигаданий, а побачений в самому житті, осмислений і опоетизований, він дає можливість авторові показати не лише живописно красивий, але й сучасний пейзаж Харківщини. Причому відчуття часу Луньов виявляє з великим тактом і смаком: ніби випадково ледь намічена вдалині пряма, як струна, стрічка автостради говорить глядачеві більше, ніж могли б сказати нарочиті першопланні прикмети. Тому краєвид і зберігає свою природну недоторканість і має виразні ознаки сучасності.

С.О. Луньову вдається виражати відчуття часу і без зовнішніх прикмет, а самою внутрішньою сутністю твору. Це вже ознака високого мистецтва. Зразком можна вважати малюнок будинку з освітленими вікнами. Власне, тут лише частина кількаповерхового будинку, взятого ніби з тилу. З м’якого вечірнього присмерку, який буває, здається, тільки в Харкові, затишним світлом світяться до вас вікна саме житлового будинку. Вікна освітлені порізному. Світло здається живим. Іноді його пересікають тіні, начебто повз вікно хтось проходить. Виникає впевненість, що в будинку вирує життя, подомашньому затишне, близьке й зрозуміле кожному своїм бадьорим пульсом.

С.О. Луньов дуже уважний до навколишньої, часом зовсім буденної дійсності, в яку він допитливо вдивляється, бачить і відчуває в ній прекрасне, і прагне осмислити її в значимих художніх образах. Куточок зимового саду з яскраво одягненою постаттю прохожого, стіна будівлі, освітлена заходячим сонцем, палаючі осінніми барвами дерева, блакитні тіні на засніжених дахах і багато чого іншого, повз що іноді спокійно проходять байдужі, для художника стає приводом виявити змістовність непоказного, розкрити справжню красу в звичайному. Те, що на перший погляд здається одноманітним і буденним, його пензель робить барвистим і святковим – звичайно, не в розумінні строкатості й напищеності, а в значенні колористичного багатства і життєстверджуючої емоційності.

Митець допомагає глядачеві ясніше бачити, глибше відчувати і вірніше осмислювати навколишню дійсність, духовно збагачує людину. Його пейзажі створюють бадьорий настрій, так потрібний людині в праці, в житті. Оспівуючи красу рідної природи, художник посилює патріотичні почуття своїх глядачів.

Кращі роботи С.О. Луньова захоплюють новизною їх художньо-образного ладу. Глибині розкриття задуму творів сприяє не лише надзвичайно тонке колористичне чуття автора, але й сміливі живописні прийоми. Художник любить насичені кольори і не боїться їх посвоєму зіставляти. І його вечірні та вранішні пейзажі з оранжевим, зеленуватим чи сіро-фіолетовим небом викликають здивування.

У своїй творчості С.О. Луньов не обмежується мотивами Харківщини. Він із насолодою малює Крим, Кавказ, Карпати, Поволжя, Донбас. Художник дуже чуйний до своєрідності гірських, донецьких чи приморських краєвидів. Правда, у деяких з цих пейзажів кидається у вічі зовнішня показовість. Та це й природно. Малознайоме важко відразу відчути й зрозуміти.

С.О. Луньов пробує свої сили в офорті, лінорізі. Але основна його стихія – акварель. Прозора ніжність її дозволяє художникові передати найтонші нюанси багатобарвної краси навколишньої дійсності і виразити складну гаму людських почуттів і настроїв. Вміло використовує він і широкі можливості темпери. В цих вдячних техніках С.О. Луньов творить і переважну більшість скромних ліричних краєвидів, не позбавлених, однак, декоративної ефектності, і широкі, прямо панорамно-декоративні за композиційними прийомами пейзажі («Дорога на Вихор», «Під Салтовом»), передаючи їх то витонченими, ледь помітними переливами кольорів, то широкими, ніби пастозними мазками.

Народний художник РСФСР, віце-президент Академії мистецтв СРСР, Ф. Федоровський писав про нього: “Автор вміло використовує живописні можливості акварельної техніки: свіжість, прозорість її фарб, легкість і рухливість акварельного пензля. Ось чому пейзажі тов. Луньова повні повітря, світла, пройняті рухом життя ”.

Правда, крім безумовних досягнень в художньому вияві образу рідної природи, у самій техніці живописання С.О. Луньова, як і в багатьох тих, хто живе творчими шуканнями, є ще слабкі місця. Іноді художник, сподіваючись захопити глядача своїм великим чуттям колориста, не домагається чіткості малюнка і градації фонових співставлень. Тому в окремих, навіть добре початих акварелях («В саду», «Непогожий день, Гурзуф», «Виплавляння чавуну», «Біля моря» тощо), зустрічаються одноманітні рисунки дерев, умовне освітлення.

Звичайно, майбутні твори С.О. Луньова аж ніяк не уявляються нам складними, старанно деталізованими композиціями. Його стихія – свіжість почуття прекрасного, яке він черпає з повсякденної реальності; художник вміло опоетизовує звичайне і надає йому високого звучання. Якщо він об’єднуватиме поки що розрізнені свої аркуші у пронизану єдиною думкою серію пейзажів, його творчість буде цілеспрямованішою і ще значимішою. У С.О. Луньова для цього є всі можливості: виріс він у зрілого митця і перебуває зараз саме у розквіті неабияких творчих сил.

Стаття до каталогу «Сергій Омелянович Луньов». Харків, 1960