Рус Укр Eng

І. Гармаш,
журналіст

У пошуках незвичного

Художник тонкої інтуїції В. Саєнко, створюючи портрет Сергія Луньова, прагнув перш за все відтворити художницьке єство свого колеги: пристрасного і воднораз стриманого, палкого й аналітичного, людяного і артистичного. Такий Луньов і мав написати незвичайні картини, що тепер експонуються у виставкових залах театру ляльок ім. Крупської.

«Ескіз декораційної завіси», петрушкові король, королева і сам Петрушка, що їх представляє, – готові до бешкету: підморгує королева, прищулив одне око король, і подає знак до початку зігнута рука Петрушки. Вже хвацько закручено локон зачіски королеви – і в такт задзвеніли, завихорилися деталі лялькового одягу, заполонивши декоративний простір аркуша.

Якщо спробувати зобразити не самих Петрушок, а їхні невтомні сальто-мортале, то утвориться гра, танець ліній та площин, пристрасна динаміка й тонізуюча гармонія «Ескізу театральної завіси». Ритми музики викликають відповідні біотоки організму людини. Хіба не так впливає взаємодія ліній, що їх сприймаємо оком, хіба не так моделює вона пластику жесту, інтонацій, почуттів? У цих роботах Луньова – спорідненість із сучасною музикою, із складною різноманітністю та насиченістю її структури.

У майстерні художника багато етюдів, що розроблюють проблеми образотворчого відтворення ритмів. Вони нагадують чарівність космічного калейдоскопу, з елементів якого формується видимий і невидимий світ, і звернуті до інтелекту і емоцій сучасника, знайомого, з узагальненням кібернетики й дивовижністю мікросвіту, вони збуджують енергію, заохочують до пошуку.

Крім театральних, на виставці експонуються й інші роботи, характерні для Луньова.

Натюрморти. Один з них названо «Декоративний». Прямокутна жовта площина зустрічається з нестандартної форми поверхнею (яскраві холодні барви – голуба, зелена, а між ними – гаряча червона). На столі напівпрозорий гранований глек, у ньому – розгалужена гілка, на вершинах якої витончені біли квіти. На самісінькому краю стола – біла ваза. М’якими лініями відокремлені поверхні, на цьому тлі зображені предмети утворюють своєрідний динамічний вузол. Для мене художній образ цієї роботи виражає зіткнення відомого і незвичайного, реально існуючого і прихованого, і загострює прагнення розуму й почуттів до визначення невідомого. Можна уявити двох людей по обидві сторони стола. Вони сперечаються. Їх конфлікт то розпалюється, то згасає… Можливо, тут інтонації Монтеккі й Капулетті з музики Прокоф’єва до «Ромео і Джульєтти

Віддалений прообраз композиції «Декоративного натюрморту» можна вгадати в пейзажі «Театральна площа. Харків». Цією площею поспішаєш щодня. Побачивши її у Луньова, хочеш пройти по ній ще раз, щоб відчути аромат тонких фарб ранньої весни – щирих, м’яких, прозорих, тепло яких підкреслено різким розмахом жорстких зимових дерев.

Сергій Омелянович Луньов – харків’янин. Його пейзажі ліричні й пристрасні, дорогі нам. Він – співець України, бо часто пише поля і дороги Придніпров’я, у нього чимало цікавих портретів робітників дніпропетровських заводів і річкового порту, що він їх створив під час поїздки по Дніпру. Роботи С. Луньова експонуються на всесоюзних і зарубіжних виставках. У теперішній невеличкій експозиції можна відчути творчу динаміку художнього пошуку: від образу конкретного – до узагальненого. Він пристрасний і стриманий, воднораз і разом з тим палкий, людяний, артистичний.

Газета «Вечірній Харків». 17 листопада, 1976 р.